середа, 27 грудня 2023 р.

Грузія. Трек "Джута - Рошка"

 


Останнім часом у Грузії великої популярності набув трекінговий маршрут із села Джута в Рошку. Краєвиди там і справді досить гарні, особливо завдяки скелястому масиву Чаухі, що піднімається на висоту до 3842 м (Північна Чаухі), а також кольоровим озерам Абуделаурі. Детальніше про них буде нижче.

Маршрут з'єднує регіони Казбегі та Хевсуреті.

Відстань: ~18-19 км.
Тривалість: 8-9 год.
Найвища точка маршруту: перевал Чаухі (3341 м).
Перепад висот: 1186 м, 1350 м.
Найкращий час для трекінгу: з початку липня до кінця вересня.


Село Джута розташоване на висоті 2200 м. Неподалік від нього (за якихось 600 м) знаходиться кемпінг Зета (Zeta camping), де можна поселитись у хостелі/готелі/наметі та мати доступ до деяких благ цивілізації. А можна собі вибрати більш мальовниче місце, де з одного боку глибоко в урочищі поспішно тече спінена численними порогами вода із талого снігу, з іншого відкривається чудовий вид на масив Чаухі, а неподалік пасеться цілий табун диких коней, і розкласти там свій намет. 

Ми, звичайно ж, обрали другий варіант, і ось що ми побачили зранку:

Вже другу ніч поспіль (попередню ми провели неподалік від монастиря Гергеті) падав дуже сильний дощ під супровід грому та блискавок, від чого робилося трохи страшно за нас і намет, але він дуже добре відбився від усіх крапель з неба, залишивши нас абсолютно сухими.

Зранку випогодилось і близько 11:00 ми вирушили в дорогу.

Наразі маршрут нескладний. Присутнє біло-синє маркування.

Кумедний випадок із телятками, які збилися у купку, щоб перейти річку, але їм бракувало рішучості. Зрештою багатьом людям також її бракувало, тому довгий час вони думали разом, як подолати цю мокру перешкоду.

Вид на долину, звідки ми прийшли:

Після нічної грози рівень води у струмках трохи піднявся:


Трохи далі хребет Чаухі стало краще видно. Гарне місце, щоб помилуватись краєвидами та перекусити перед подальшим підйомом.


А ось і перші "горганські" каміння:

Від такої краси впасти можна, особливо тоді, коли вперше у своєму житті бачиш такі гори. :)

Загалом проблем із питною водою на маршруті немає (хіба що на перевалі, але навряд чи вам захочеться там пити холодну воду). Досить часто попри стежку течуть струмки, з яких можна поповнити запаси води.

Перед самим перевалом є одна доcить стрімка ділянка, на якій варто бути обережним, але вона відносно коротка.

Найскладніше вже позаду...


Більшість людей, які піднімаються із Джути, навіть не доходять до цього місця, а милуються краєвидами внизу та повертаються назад у село. А даремно...

Піднявшись трохи вище, стало ще краще видно скелясті вершини Чаухі:

А невдовзі нам відкрилися краєвиди з іншого боку хребта:

Біля самого перевалу можна було побачити декілька клаптиків снігу, які навіть протягом спекотного літа не встигають розтанути:

Останні кроки до перевалу:

Нарешті о 18:07 ми піднялися на перевал Чаухі (3341 м):
Перевал Чаухі є одним із найвищих і найстрімкіших "туристичних" перевалів у Грузії, тому залишається недоступним довше, ніж інші.

* У шортах та флісці на тій висоті було трохи прохолодніше, ніж внизу, але утеплюватися ще не було потреби.

Трохи відпочили та почали спускатися вниз. Згодом побачили інший бік скелястого масиву:

На горизонті височіють інші гори Кавказу на межі Хевсуреті та Тушеті, а внизу вже видніються озера Абуделаурі.
Біле озеро Абуделаурі
Свій колір отримало завдяки льодовику. Через постійні осипи каміння озеро швидше сірого кольору, а не білого. Ввечері відносно білим був лише сніг. )


Спуск із перевалу трохи небезпечний через те, що схил всипаний сипучим камінням і місцями він досить стрімкий. Трекінгові палиці дуже допомагали.

Пухнаста та приємна на дотик рослинка:


Чаухі та льодовик:

Трохи нижче сипуче каміння перетворилося на зелену траву і спускатися стало приємніше, хоча не набагато легше. Ноги швидко втомлюються на такому схилі, тому підніматися на перевал із цього боку я б не хотів.


Вечоріє. Сонця у долині вже не видно. Температура починає потрохи опускатися, а ми ще досі спускаємось до синього озера, біля якого плануємо ночувати.
Загалом із перевалу до синього озера потрібно пройти 2.7 км і спуститися на 755 м.

Перед нами спускалася ще 1 пара, але вони вирішили зупинитися умовно на першому рівному місці після схилу, бо були виснажені спуском із перевалу. Ми ж вирішили іти далі до синього озера, яке нам зверху сподобалось найбільше.




* * *

На другий день ми певний час не могли відвести очей від озера, яке ще вчора ввечері нам здавалося неймовірним, а сьогодні радості нашим очам не було меж.

Ранкове прокидання з озером виглядало так:


Синє озеро Абуделаурі. Розташоване на висоті ~2500 м біля підніжжя масиву Чаухі. Без перебільшення, це наразі одне із найгарніших місць на планеті, які нам доводилось бачити.



Довкола лише неймовірні природні утворення та ми:

N.B. Озера зі схожим кольором води бачив лише у Непалі - Тілічо та Гокіо.

Всі 3 озера Абуделаурі льодовикового походження.

Просто неймовірне озеро із неймовірною водою, яке так і хочеться назвати раєм. :)


Зелене озеро Абуделаурі. Спочатку нічим особливим не вразило, аж поки ми не підійшли до нього ближче.


Під кришталево чистою та льодовиково холодною водою росли... квіти!


Озеро поповнюється водою із льодовика, тому вода у ньому абсолютно прозора.


Стрімких спусків від Зеленого озера в Рошку вже практично не було. Попри стежку багато струмків. Внизу рікою тече вода аж до самого села.

Довіра:


А ось і саме село Рошка (із синього озера сюди 6.1 км). Розташоване на висоті 2000 м. 


У селі є такий цікавий знак, але на нижню табличку я б тепер взагалі уваги не звертав (ні, не через кілометраж, а через напрямок).

Якщо іти стежкою по маркуванню, то справді вийде близько 5 кмА якщо іти/їхати дорогою, яка іде +- паралельно до стежки (з іншого боку ріки Кмості), то вийде ~8 км.


Знаючи, у якому стані стежка, я б таки вибрав другий варіант. Спочатку по ній легко було іти, а сама стежка виднілася досить добре. А далі почалося найцікавіше: трав'яні хащі, якими, як нам здавалось, не ходили вже декілька місяців. Справжнє царство трави, рослин, у тому числі борщівника, який ми по можливості старалися оминати та не торкатися. Іноді заходили у місця, де ці рослини досягали висоти 4-5 м, а поміж ними виднілися лабіринти стежок, які то губилися, то з'являлися знову. Справжній квест у борщівниковому "лісі".


Жаль, що не зробив там жодних фотографій. Якось не до того було, враховуючи неймовірну спеку та відстність води попри стежку.

Якось з горем пополам ми таки пройшли всі перешкоди та успішно спустилися вниз.


Дерев'яний міст біля самої дороги:


Надіялися застопити якусь машину у бік Барісахо, зважаючи на те, що ця дорога веде до Шатілі, куди спускається переважна більшість трекерів після пройденого маршруту "Омало - Шатілі".
На жаль, жодної машини не було, тому прийшлось топати пішки до Барісахо ~ 7.5 км (звідти мають вже їхати маршрутки у бік Тбілісі).


Град?


Кам'яна церква неподалік Барісахо:

Через 6 км ми прийшли у перше село (Korsha), де нарешті змогли купити собі щось попити.

У Барісахо прийшли ввечері близько 19:30. Попитались за ранкову маршрутку (одні казали, що має бути о 9:00, інші - що її взагалі не буде), купили продукти в магазині, поповнили запаси води та виснажені поселились у наметі на окраїні села біля недіючої церкви. Так ми закінчили маршрут "Джута - Рошка".


* * *


Добирання до Джути
Село Джута знаходиться за 20 км від Степанцмінди (стара назва села - Казбегі). Маршрутка із Тбілісі туди коштує 10 ларі (~ 4 $). Їхати ~ 2 год і 146 км (відправляється з автостанції Дідубе). У Степанцмінді можна найняти джип приблизно за 40 ларі (10 $) і доїхати до Джути, а можна добратися до Ачхоті (Achkhoti), 5 км від Степанцмінди, а решту 15 км пройти пішки, якщо маєте достатньо часу та не хочете витрачатись на джип.

Ще є інформація, що з 2017 року двічі на день почали курсувати автобуси зі Степанцмінди у Джуту (відправляються о 8:45 та 10:00).


Ну, і ніхто не відміняв автостоп. 


Як ми добирались

Спочатку хотіли добратися зі Степанцмінди до Джути автостопом, але першим зупинився водій джипа і запропонував підвезти до Ачхоті за символічних 8-10 ларі на двох. Далі ми вирішили іти пішки, бо мали ще практично цілий день попереду та бачили сенсу виходити на трек у той самий день. Пішки пройшли ~10-11 км, після чого нас знову підібрав той самий водій джипа, з яким ми їхали зі Степанцмінди, але вже безкоштовно (не розумів, чому люди ходять пішки).





Вибирання з Рошки
Публічного транспорту з Рошки немає, але можливо попросити когось із місцевих завезти вас у Барісахо, звідки вже курсує автобус у Тбілісі (лише по вівторках, п'ятницях і неділях). Ми їхали у четвер, тому, відповідно, його не було.
Є ще один автобус, який курсує кожного дня із тих країв - із Чаргалі у Тбілісі о 13:00 (але до Чаргалі ще потрібно добратися).

І знову ж таки ніхто не відміняв автостоп. Хоч там машин і небагато, але зупинити щось можна.

Як ми вибирались
Із Рошки ішли "трекінговою" стежкою до дороги, що з'єднує Шатілі та Барісахо. Звідти пішки до самого Барісахо, а далі частково автостопом, частково пішки добрались до Тібілісі (до Тбілісі звідти ~106 км).



* * *

Корисний ресурс про трекінг у горах Кавказу - http://www.caucasus-trekking.com/ (про нього я вже згадував вище).



__

Більшість спорядження, яке я брав у похід, є у цій статті:
https://vjoumandry.blogspot.com/2019/01/my-hiking-equipment-2018.html

Для підтримки проекту "Вйо у мандри" при купівлі спорядження скористайтесь промокодом VJOUMANDRY на сайті Gorgany. Ви нічого зайвого не витратите, а я отримаю невеличку комісію, яку зможу конвертувати у нові мандрівки та, як наслідок, написання нових цікавих і корисних статей.


Гарних усім мандрівок! ;)



"Можливості приходять і відходять. Не втрачайте можливостей використовувати свої можливості!"  © І. Клюфас


0

Додати коментар

Раніше я вже писав статтю про речі, які брав у Непал у 2015 році, коли вперше там побував. У жовтні 2019 ми дружиною відправились у тривалу подорож, і першою країною, яку вирішили відвідати, був Непал. За 4 роки моє спорядження достатньо сильно оновилося, оскільки зацікавився легкохідством, і стало легшим, компактнішим і практичнішим. Окрім того, з'явилося дещо нове у наплічнику, тому вирішив написати ще одну статтю з оновленим і досі актуальним списком речей, які варто взяти для трекінгу в Непалі (і не тільки).

Озеро Інле є однією з найвідоміших родзинок М'янми. На його берегах та островах розташовано 17 сіл, а будинки стоять на воді (на палях). Там є різноманітні фабрики, монастирі, пагоди, а також плавучі городи, де місцеві вирощують фрукти, овочі та квіти.

Оскільки ми у тому регіоні пробули найдовше і в нас назбиралось багато вражень, вирішив написати про Інле окрему статтю.

Після відвідин Лаосу, який нас вразив красою природи та усміхненими людьми, ми відправились далі на південь - у Камбоджу, щоб познайомитися з новою країною і дослідити її цікаві місця.

Цікаві факти про Камбоджу

* Одна із п'яти країн у світі, де на прапорі є будівля (у Камбоджі - Ангкор Ват).

* Долари там настільки ж популярні, як і місцеві гроші (камбоджійський ріель), або ж навіть більше. Решту переважно дають у ріелях, навіть якщо розраховуєтесь доларами.

Лаос був нашою першою країною Південно-Східної Азії, яку ми відвідали після двомісячної мандрівки Непалом. Бажання перезимувати у теплих краях було однією з причин, чому ми перебралися на певний час у цей регіон.

Тривалість: 1 місяць.

Найкращий час для подорожі

Сухий сезон (з листопада/грудня по лютий).

Віза

Туристична віза на 30 днів коштує 30 $. Можна виробити по прибуттю або онлайн.

Цікавий мотомаршрут протяжністю ~500 км у центральному Лаосі, який пролягає серед вапнякових гір, рисових полів, карстових печер (через частину з яких протікають річки), біля водоспадів, озер, водосховища, затоплених лісів, а також через багато сіл, тому на цій ділянці можна добре познайомитися як із природою, так із життям лаосців.

Кільце можна проїхати і за 2-3 дні, але рекомендуємо витратити хоча б 4-5, щоб краще оглянути цікаві локації та насолодитись природою.

Це була вже третя моя поїздка у Румунію. Перший раз ми з друзями їздили, щоб піднятися на Мармароси з іншого боку кордону - Фаркеу та Міхайлек, а вдруге - на Роднянські Альпи з найвищою П'єтросул.

Цього разу захотілось поїхати у центральну частину Румунії та піднятися на один із найгарніших  гірських хребтів не лише у Румунії - П'ятра Краулюй, що у Південних Карпатах.

Наш приблизний маршрут і кілометраж:

Підйом на хребет починається із с. Зарнешті, що неподалік Брашова.

День 6. Yukari Gokdere - Eğirdir

Зранку попрощались із Мустафою та його сім'єю, які прийняли нас минулого дня у себе вдома, та знов вирушили в дорогу.

Зайшли у національний парк з дубовим лісом та іншою цікавою зеленню.

Ще перед входом у парк нас зустріла велика кількість мух і мушок, які часто потрапляли в обличчя і не давали спокою аж до виходу з лісу. Справжні шкідники.

Одного разу ми загубили маркування і прийшлось спускатися по стрімкому схилу, землю на якому активно розрили кабани.

День 3. Bozdogan - Candir

Зранку вирушили в дорогу з надією добратися до села Haskiziloren, аби вийти на основний маршрут, від якого відхилились минулого дня.

Спустилися в одне село, де словами й жестами дізналися у літнього чоловіка, що потрібно йти прямо і повернути праворуч у напрямку містечка Чандір. Зрештою знайшли вказівник і вирушили у потрібному напрямку.

Було декілька перехресть, на яких ми інтуїтивно вибирали потрібний нам напрямок.

Стежка Святого Павла видалася нам цікавішою та більш дикою, ніж набагато популярніша серед мандрівників і туристів Лікійська стежка, тому минулого року ми обрали саме її.

Певний час вагався, чи варто писати ці статті взагалі, але таки вирішив зробити цей маршрут трохи більш популярним (принаймні серед українців), тим самим хоч трішки допомігши розробниці маршруту Kate Clow у поширенні туризму у віддалені села Туреччини.

Мабуть, більшість мандрівників чи туристів вже чули про Лікійську стежку, яка є найдовшим трекінговим маршрутом у Туреччині, але не так багато людей знають про інший довгий маршрут - Стежку Святого Павла (The Saint Paul Trail).

Власне цей трек чомусь є набагато менш популярним, хоч і є другим найдовшим трекінговим маршрутом у Туреччині, та не менш цікавим.

ІСТОРІЯ

Святий Павло був відповідальним за поширення християнства у Західну Європу.

Нарешті вирішив написати першу статтю про спорядження та інші супутні речі, які зараз використовую у своїх українських і закордонних походах у гори. До цього була лише стаття у блозі зі спорядженням, яке я брав для трекінгу в Непал у 2015 році.

Лише з часом та досвідом починаєш розуміти, що немає потреби носити зайві кілограми за спиною, з якими не лише важче ходити, а й які можуть завдати шкоди вашому здоров'ю, замість того, щоб приносити задоволення від самого походу та довколишньої природи.

Після сходження на Фаркеу та Міхайлек захотілось більше подосліджувати румунські гори, які відносно близько до кордону з Україною. Цього разу вирішили піднятися на Роднянські Альпи.

Роднянські Альпи - це частина Східних Карпат у Північній Румунії. Масив має один із найдовших безперервних хребтів у країні з довжиною > 50 км із зх на сх (wiki). Найвищі вершини - П'єтросул (2303 м) та Інеу (2279 м).

Джарилгач - це коли:

  • Немає коментарів:

    Дописати коментар

    Яким буде новий iPhone 20?

      До виходу iPhone 20 ще, як мінімум, півтора роки, проте витоку та подробиці про ювілейний випуск гаджета вже з'явилися в Мережі. За...