Чорнобильська катастрофа була запланованою?

 

40 років з часу найбільшої техногенної катастрофи сучасності

Вибух у 4-му енергоблоці ЧАЕС стався вночі 26 квітня 1986 року. В атмосферу було викинуто тони радіоактивних речовин. За даними експертів, сумарний викид становив 50 млн кюрі, що рівнозначно наслідкам вибухів 300 атомних бомб, скинутих у 1945 році на

Хіросіму.
Вибух пару, супроводжуваний графітовим вогнем, зруйнував реактивний реактор, розсіюючи величезну кількість радіоактивних речовин по всій Україні і більшій частині Європи. Пожежники і аварійні працівники, що працювали на ліквідації, гинули від радіаційного отруєння.
Потужний викид радіації забрав життя тисяч людей, став причиною багатьох захворювань та завдав величезної шкоди екології. Місто стало привидом.

Але що ж спричинило катастрофу? Чи можливо було уникнути таких жертв?

 

Як був облаштований реактор?

Під час аварії на Чорнобильському заводі було задіяно чотири атомні реактори потужністю 1000 мегават. Ще два будували. Ці реактори типу RBMK (також звані Light-Water-Cooled, Graphite-Moderated Reactors, або LWGR) використовують воду як охолоджувальну рідину і графіт як модератора.

Реактор Чорнобильської АЕС – реактор з трубкою під тиском. Це означає, що пар утворюється у великій кількості трубок, які містять паливні елементи. Воду прокачують через ці труби, і через паливні елементи змінюють на суміш води і пару. Ця суміш протікає в чотири великі парові сепаратори. Пар йде в турбіни для вироблення електроенергії, і вода тече назад у напірні труби. Ці напірні трубки завдовжки в 22 метри встановлювали в канали у великому блоці графіту вагою 2500 тонн. Графіт зменшує швидкість нейтронів, які в іншому випадку рухалися б занадто швидко, щоб розколоти уран. Графіт є легкозаймистим, і це вже величезний недолік. Під час розплавлення температура стає настільки високою, що графіт починає горіти.

 

З чого почалася Чорнобильська катастрофа?

26 квітня 1986 року о 1:24 ночі, під час проєктного випробування турбогенератора № 8, на енергоблоці № 4 стався вибух, який повністю зруйнував реактор. Будівля енергоблока і покрівля машинного залу частково обвалилися. Це сталося через те, що один з охолоджувальних насосів занадто швидко відключився, викликавши перегрів реактора, і вибухнув. Це спричинило викид маси радіоактивних матеріалів, які пішли в атмосферу.
Внаслідок аварії стався викид у навколишнє середовище, за різними оцінками, до 14 · 1018 Бк, це приблизно 380 мільйонів кюрірадіоактивних речовин, зокрема ізотопів урану, плутонію, йоду-131, цезію-134, цезію-137, стронцію-90.

Будівництво блоку № 4 в Чорнобилі завершили у грудні 1983 року. 21 грудня  опублікували прес-реліз про те, що атомна електростанція вже почала функціонувати. Те, що виробництво електроенергії почалося 20 грудня – примітно, адже зазвичай між часом завершення будівництва і експлуатацією заводу минає певний проміжок часу, близько шести місяців.

За свідченнями Юрія Андрєєва, президента Союзу Чорнобиля України, всі компоненти повинні бути протестовані до початку фактичного виробничого процесу. Але цього не зробили!

Незабаром після аварії операторів звинуватили в тому, що вони провели тест, грубо порушуючи правила роботи, технологію та безпеку при роботі реактора. Влада не хотіла мати з цим нічого спільного. Однак вочевидь вони знали про наявні проблеми, які могло спричинити проведення тесту. Ядерна енергія була під безпосереднім контролем Міністерства енергетики та електрики в радянському союзі. Малоймовірно, щоб влада не знала про планований тест.

Ще раз. Атомна електростанція почала працювати у грудні, а тест, який повинні були зробити перед стартом роботи, провели у квітні.

 

Хронологія трагедії

26 квітня о 1:24 за київським часом відбулися два потужні вибухи. Як наслідок – четвертий енергоблок було повністю знищено. Виникла масштабна пожежа. Всі співробітники АЕС почали масово покидати територію.
Першою жертвою катастрофи став оператор насосів ГЦН (Головний циркуляційний насос) Валерій Ходемчук. Рятувальники так і не змогли знайти його тіло під завалами.
Внаслідок вибуху стався викид великої кількості радіоактивних речовин.

Вже через декілька хвилин після аварії на пульт пожежної частини надійшов сигнал. На місце виїхали рятувальники. Але через те, що у пожежників із захисних засобів були тільки брезентові роби, каска і рукавички, багато хто з них отримав величезну дозу радіації. Уже через 20 хвилин у них почали проявлятися серйозні симптоми опромінення – слабкість, втрата свідомості, блювота, “ядерна засмага”.

О 4 годині ранку вдалося обмежити пожежу на даху машинного залу, щоб він не перекинувся на сусідні будівлі.
О 6 годині пожежу на 4-му енергоблоці повністю загасили. У той же ж момент у шпиталі померла друга жертва аварії – співробітник пуско-налагоджувального підприємства Володимир Шашенок. Причиною став перелом хребта.

З 9 до 12 години рятувальники вели активні роботи, допомагали переправляти постраждалих у лікарні. Близько третьої години дня стало зрозуміло, що 4 блок повністю знищений, отже, в атмосферу виходять радіоактивні речовини.

 

Інформацію про катастрофу замовчували

Чорнобильська катастрофа запам’яталася тим, що про реальний масштаб трагедії люди дізнались не одразу через байдужість і недбалість влади.
Спочатку радянська влада замовчувала факт аварії в Чорнобилі. Люди, які жили в сусідніх містах, нічого не знали про те, що трапилося. Більш того, їх не забезпечили достатньою кількістю йоду, щоб вони могли захиститися від радіаційних опромінень. Їм взагалі не розповідали, як поводитися в такій ситуації.

Чиновники наказали евакуювати населення тільки опівдні 27 квітня. Але багато жителів на той час вже отримали величезні дози радіації. Радіаційний рівень перевищив прийнятні показники в тисячу разів.
Перші повідомлення про те, що в Чорнобилі сталася аварія, в радянських ЗМІ з’явилися лише 27 квітня, коли з моменту аварії минуло 36 годин.
Про евакуацію жителів повідомили по радіотрансляційній мережі Прип’яті, державні ж медіа мовчали.
Тим часом, інформація про наслідки вибуху з’явилася у шведських ЗМІ після того, як над країною з’явилася радіоактивна хмара. Про небезпеку за кордоном повідомили раніше, ніж у зоні лиха.

І лише увечері 28 квітня ТАСС (Телеграфне агентство радянського союзу) передало на весь світ повідомлення: “На Чорнобильській атомній електростанції стався нещасний випадок. Один з реакторів отримав пошкодження. Вживаються заходи для усунення наслідків інциденту. Постраждалим надана необхідна допомога. Створено урядову комісію для розслідування”.
Жодної додаткової інформації, зокрема про те, як поводити себе людям у зоні ураження, в радянських ЗМІ не з’явилося. Більш того, евакуйованим говорили, що вони повернуться до своїх домівок через декілька днів.

У той час, як багато іноземних медіа говорили про загрозу для життя людей, а на екранах телевізорів демонстрували карту повітряних потоків у Центральній і Східній Європі – в Києві та інших містах України і Білорусії проводили святкові демонстрації і гуляння, присвячені 1 травня.

Аварія сталася 26 квітня. “Правда” мовчала про неї до 30-го квітня.

Особи, відповідальні за приховування інформації, згодом пояснювали своє рішення необхідністю запобігти паніці серед населення. Діти спокійно бавилися на вулиці, жодних попереджень про те, що треба зачинити вікна і сидіти вдома, не надходило.

Видання Times писало про “гігантський ядерний витік” і “найгіршу з ядерних катастроф в історії”. Журналісти Times також повідомляли про перевищення рівня радіації в інших європейських країнах, не тільки у Швеції, але і в Фінляндії, Данії і Норвегії. Вони ставили питання, які наслідки катастрофа матиме для всього світу. Журналісти стверджували, що коли посольство Швеції звернулося до керівництва срср з прямим запитанням, радянські чиновники повідомили, що все гаразд, і не визнавали аварії аж до появи повідомлення ТАСС.

“Пошкодження є набагато серйознішими, ніж повідомляє срср”, – писала 30 квітня британська The Guardian. І мала рацію.

 

Як саме сталася аварія?

Тест тривав протягом 56 секунд. Тиск у реакторі був настільки великим, що паливні елементи вибухали, а дрібні частинки потрапляли в охолоджувальну воду. Охолоджувальна вода перетворювалась на пар, і тиск у трубах збільшувався.
Що далі: закривається 1000-тонна кришка над паливними елементами і лунає перший вибух. Починається випуск випромінювання. Повітря потрапляє в реактор. Для того, щоб графіт почав горіти – достатньо кисню. Матеріал паливних трубок реагує на воду. Ця хімічна реакція викликає водень, і цей водень вибухає – другий вибух.

Начальник нічної зміни Олександр Акімов та інженер Анатолій Дятлов, відповідальний за промислове управління, не розуміють, що сталася аварія. Акімов думав, що вибухнув не реактор. Він вважав, що стався вибух суміші в одному з вузлів системи охолодження. Ситуація складна, але “реактор в порядку”.
Коли хтось стверджує, що ядро ​​вибухнуло, вони відправляють операторів-стажерів для вивчення ядра. Ці люди гинуть через кілька тижнів, отримавши смертельні дози радіації. Акімов і Дятлов за сприяння менеджера Брюханова та інженера Фоміна продовжують наказувати операторам додавати більше охолоджувальної води. Вони переконані, що нічого страшного не відбувається. Акімов і Топтунов, які відповідали за контрольні стрижні, померли від радіаційної хвороби.
Дятлова і Фоміна було засуджено до десяти років позбавлення волі за порушення правил безпеки. Однак у кінці 1990 року їх випустили.

1991 року провели ще одну експертизу. У висновку було сказано, що система захисту реактора була спроєктована невдало, і про це розробники мовчали. Пізніше Міжнародне агентство з атомної енергії, яке раніше зробило ідентичний радянському висновок, звинуватило владу срср у дезінформації.

 

Що з’ясували?

2006 року було розсекречено дані з архівів СБУ, які за часів срср були недоступні навіть чиновникам. Там сказано, що за останні два роки роботи станції через неякісні монтажні роботи, недотримання заходів безпеки під час будівництва, порушення технологічної дисципліни та правил радіаційної безпеки на станції сталося п’ять аварій і 63 відмови обладнання. Останнє таке повідомлення було датовано 25 квітня 1986 року.

Щоб провести цей експеримент, потрібна була потужність у 700 МВт, проте перед його початком її рівень впав до 30 МВт. Оператор спробував відновити потужність і почав експеримент о 1:23:04 при показнику в 200 МВт. Через кілька секунд потужність реактора почала зростати і в 1:23:40 оператор натиснув кнопку аварійного захисту.
Після того, як натиснули цю кнопку, відбулося ще два вибухи, які практично повністю зруйнували весь енергоблок.

Саме оператори, які в той час були за пультом у Чорнобильській АС, були визнані винними в цій катастрофі і згодом засуджені.

Тільки через 20 років операторів було виправдано. У звіті було сказано, що більшість дій операторів, які раніше радянська влада назвала порушеннями, насправді відповідали прийнятим у той час правилам.

26 квітня 1986 року Юрій Андрєєв, президент Союзу Чорнобилю України, керував зміною операторів Чорнобильської АЕС, коли трапилась катастрофа. Пізніше він розповідав:

“Це був не експеримент, а планові випробування захисту від максимальної проєктної аварії. За проєктом її треба було зробити з початку монтажу, але обладнання в повному обсязі не надійшло, і цей захист треба було вводити в дію вже під час експлуатації. А перед цим треба було випробувати захисну систему. Причина всієї аварії – в програмі випробувань. Вже через багато років після аварії, десь у 2000 році, я наклав програму випробувань на очевидну версію причин аварії. Я побачив, що якщо виконувати програму випробувань буквально, від першого до останнього пункту, то аварії уникнути неможливо – реактор закипає, циркуляція води технологічними каналами припиняється, і реактор плавиться, пар виходить у межреакторний простір, і від тиску пару, як з каструлі, дах реактора викидається в повітря разом з паливом.
Звичайно, розуміння того, що вибух планували, мене просто вразило. І з часом враження того, що аварія була невипадковою, що її певною мірою готували, тільки міцніли. В Україні підготувати таку аварію було неможливо – не було фахівців такого рівня, щоб продумати всі ці режими роботи. Тим паче, як з’ясувалося після аварії, розробники реактора знали про небезпечні режими роботи реактора, а у випробування були закладені саме ці небезпечні режими…

І я питаю: кому було потрібно опромінювати сотні тисяч людей? 

Навіть ті солдати, яких привезли, але вони не брали участі в ліквідації, тільки перебували в режимі очікування. Вони теж тупо, без будь-якого сенсу отримували свою дозу опромінення. З 840 тисяч у кращому випадку тисяч 25 дійсно працювали з якоюсь користю – це ті, хто будував саркофаг, локалізували аварію, дезактивували, і то у нас не було б, що дезактивувати, якби не ці накази Легасова, Велихова та інших з їх гелікоптерами…”

 

Розсекречені документи звинувачують

Розсекречені документи СБУ щодо аварії на Чорнобильській станції теж свідчать про те, що подія не була випадковою. Про це розповів директор галузевого державного архіву СБУ, історик Андрій Когут в інтерв’ю для Радіо Свобода.
“Перший документ у нас датований 1973 роком. Це доповідна записка про порушення норм при будівництві ЧАЕС. Наступні документи також стосуються порушень і проблем, які виникали тут під час будівництва”, – повідомив він. Як зазначив Когут, дослідникам важливо розуміти, що відбувалося на атомній станції до аварії в 1986 році.

“Документи свідчать, що Чорнобильська катастрофа не була випадковою. Ми можемо говорити про те, що ця аварія була, на жаль, запрограмована ще задовго до 1986-го, тому що ставлення комуністичного режиму, який ухвалював рішення про будівництво ЧАЕС, її спорудження і те, як відбувалося будівництво, призвели до того, що цієї аварії фактично неможливо було уникнути”, – підкреслив він. Директор архіву розповів, що до 1986 року на ЧАЕС вже було зафіксовано цілу низку несправностей і порушень, про що свідчать доповідні записки.
“Те, що відображено у цих доповідних, пояснює, чому в 1986 році перекриття не витримало. Перш за все йдеться про проблеми з самою конструкцією. Це була одна з перших АЕС, які будували за блочною системою, тобто каркас реактора був у повному обсязі литий з бетону. Бетон був неналежної якості, заливали не так, як припускали технічні норми, були тріщини і прогалини між різними блоками”, – розповів він. За словами Когута, через недотримання норм при будівництві перекриття не витримало і звалилося всередину.

Отже, як ми бачимо, аварію на ЧАЕС спричинили не просто помилки працівників. Халатність при конструюванні, робота на швидкість, а не на якість, замовчування інформації… Намагаючись захистити власну репутацію, влада занапастила багато життів.

Катастрофи неможливо було уникнути, адже вона була уособленням тоталітарного режиму колишнього срср.

https://artefact.live/