20 цікавих фактів про Ганса Крістіана Андерсена

 

Дитяча література є одним із найпотужніших інструментів формування людської особистості – саме через казки й оповіді дитина вперше стикається з поняттями добра й зла, несправедливості й милосердя, самотності й любові.

Деякі автори цього жанру здобули таку глибоку прив'язаність читачів, що їхні твори переступили межі дитячої аудиторії й стали частиною загальнолюдської культурної скарбниці. Серед усіх казкарів людської цивілізації жоден не поєднав у собі настільки трагічну особисту історію з настільки ніжним і точним розумінням дитячої душі. Ганс Крістіан Андерсен написав понад ста сімдесяти казок та оповідань, що перекладені більш ніж ста двадцятьма мовами й не зникають із книжкових полиць уже майже два сторіччя. Його твори є не просто розвагою – вони є складними психологічними притчами, де дорослий біль вдягнутий у дитячу форму з майстерністю, що не має рівних.

1. Ганс Крістіан Андерсен народився 2 квітня 1805 року в Оденсе – невеликому місті на острові Фюн у Данії – в надзвичайно бідній родині. Його батько Ганс Андерсен був шевцем із неповною освітою, мати Анна Марі Андерсдаттер – прачкою й, за деякими свідченнями, зловживала алкоголем. Сімейний будинок у Оденсе – крихітна кімнатка площею близько дев'яти квадратних метрів, де жили троє, – зберігається як музей і є одним із найвідвідуваніших місць у Данії.
2. Батько майбутнього казкаря помер 1816 року від туберкульозу, коли хлопцеві виповнилося лише одинадцять років. Смерть батька стала для дитини першою великою травмою – він вважав його найближчим другом і єдиною людиною, що серйозно займалася його освітою. Саме батько читав синові казки "Тисячі й однієї ночі" й водив до самодіяльного театру, що пробудило в хлопчику пристрасть до мистецтва.
3. У чотирнадцять років Андерсен із майже порожніми кишенями приїхав до Копенгагена, маючи лише одне бажання – стати актором. Він прийшов до Королівського театру й попросив роботу, однак отримав відмову через незграбну зовнішність і надто тонкий голос для опери. Незважаючи на численні невдачі й неодноразові відмови, він залишився в столиці, живучи в крайній бідності й цілковитій невідомості кілька наступних років.
4. Ключовою людиною в долі письменника став Йонас Коллін – директор Королівського театру, що помітив обдарованість юнака й узяв його під опіку у 1822 році. Коллін домігся для сімнадцятирічного Андерсена королівської стипендії й відправив його до гімназії в Слагельсе, де той навчався разом із хлопцями на п'ять-шість років молодшими. Ректор гімназії Сімон Мейслінг систематично принижував майбутнього письменника й насміхався з його творів, що стало ще однією психологічною травмою в довгому списку.
5. Перша книжка Андерсена – фантастичний роман "Пішки від каналу Гольмен до східної частини острова Амагер" – вийшла 1829 року й несподівано розійшлася тиражем. У тому самому 1829 році він написав і першу успішну театральну п'єсу "Кохання на Нікольській вежі", поставлену в Королівському театрі. Проте справжня слава прийшла пізніше – перший збірник казок "Казки, розказані для дітей" вийшов лише 1835 року й містив лише чотири твори на вісімнадцяти сторінках, включаючи "Кресало" й "Маленьку Іду".
6. Андерсен був украй невпевнений у собі щодо нового жанру – він вважав казки другорядним заняттям і більше пишався романами й п'єсами. У листах до друзів він писав, що казки є "дрібницями", написаними між серйознішими проєктами, і навряд чи принесуть йому справжню популярність. Іронія долі полягає в тому, що всі його романи й більшість п'єс нині фактично забуті, тоді як "дрібниці" стали безсмертними.
7. "Русалонька" була написана в 1836 році й частково відображала нещасливе кохання самого автора до оперної співачки Єнні Лінд. Образ русалки, що жертвує голосом і терпить нестерпний біль заради коханого, який її не помічає, є прозорою автобіографічною метафорою. Сам письменник після виходу твору зізнавався в листах, що вклав у нього особисте горе, хоча прямо ніколи не підтверджував паралелі.
8. Єнні Лінд – "шведський соловей" – була одним із кількох відомих людей, до яких Андерсен відчував безнадійне кохання. Він написав їй сотні листів, дарував підписані книги й слідував за нею на гастролях до Лондона в 1847 році. Лінд ставилася до нього як до доброго друга й ніколи не відповідала взаємністю, а казка "Соловей", написана 1843 року, є ще одним відображенням цих почуттів.
9. Андерсен так і не одружився й ніколи не мав тривалих романтичних стосунків – дослідники вважають, що він відчував потяг і до жінок, і до чоловіків. Серед його близьких друзів-чоловіків особливе місце займав Едвард Коллін – син покровителя письменника, – якому він писав листи з надзвичайно ніжними зізнаннями. Едвард ніколи не відповідав взаємністю й одружився з іншою, що завдало Андерсену глибокої рани, відображеної в образах знедолених героїв багатьох казок.
10. "Гидке каченя" є найбільш автобіографічною казкою Андерсена – він сам говорив, що цей твір 1843 року є переказом його власного дитинства й молодості. Образ незграбного, відкинутого суспільством каченяти, що перетворюється на прекрасного лебедя, є метафорою трансформації бідного хлопця з Оденсе на знаменитого письменника. Письменник повернувся до цього сюжету ще раз у автобіографії "Казка мого життя", що вийшла 1855 року.
11. До 1872 року Андерсен видав шість збірок казок, включаючи 156 різних творів, серед яких "Снігова королева" вважається найскладнішим і найамбітнішим. "Снігова королева" 1844 року є найдовшою й структурно найскладнішою з усіх його казок – вона поділена на сім розділів і є справжнім романом у мініатюрі. Сучасні дослідники вважають цей твір найглибшим психологічно, а мультфільм Disney "Крижане серце" 2013 року лише побіжно натхнений оригінальним сюжетом.
12. Письменник активно подорожував і побував у понад двадцяти дев'яти країнах – дивовижно багато для людини XIX сторіччя. Він відвідав Іспанію, Португалію, Туреччину, Грецію й навіть Марокко, описуючи свої враження в подорожніх нарисах, що здобули окрему популярність. Підрахунки показують, що загалом Андерсен провів у дорозі близько дев'яти років свого дорослого життя.
13. Андерсен мав патологічний страх бути похованим живцем – він носив із собою записку з проханням перевіряти ознаки жіття перед похованням. Крім того, він боявся вогню й завжди брав із собою мотузку, щоб у разі пожежі спуститися з вікна готелю. Дослідники пов'язують ці фобії з надзвичайно тривожною конституцією письменника й численними психологічними травмами дитинства.
14. Перша постановка в театрі відбулася 1829 року, однак видатний успіх у театральному світі казкар так і не здобув – більше двадцяти його п'єс були відхилені або провалилися. Королівський театр Копенгагена відмовив йому в постановці ще 1826 і 1827 роках, мотивуючи "недостатньою зрілістю". Іронічно, що сьогодні саме цей театр пишається зв'язком із письменником і регулярно ставить вистави за його творами.
15. Твори Андерсена стали основою для більш ніж трьохсот кінофільмів і мультиплікаційних картин по всьому світу. Лише "Русалонька" була екранізована понад двадцяти разів у різних культурах – від радянської мультиплікації 1968 року до голлівудського фільму 2023-го. Японська студія Studio Ghibli у своїй стрічці "Замок у небі" також черпала натхнення з мотивів казкаря.
16. Статуя "Русалонька" у Копенгагені, встановлена 1913 року за замовленням пивовара Карла Якобсена, є однією з найбільш фотографованих скульптур у Європі. Бронзова фігура висотою лише сто двадцять п'ять сантиметрів стала символом данської столиці й щороку приваблює мільйони туристів. Скульптура пережила кілька вандальських нападів – у 1964 і 1998 роках їй відпилювали голову, – однак щоразу була відновлена.
17. Андерсен отримав почесні докторські ступені Оксфордського університету 1847 року й університету Лейпцига 1867 року – рідкісна відзнака для письменника без повноцінної академічної освіти. Визнання в Англії стало для нього особливо важливим – він зустрівся з Чарльзом Діккенсом і провів п'ять тижнів у нього вдома влітку 1847 року. Діккенс пізніше писав друзям, що Андерсен виявився "нестерпним гостем", який постійно потребував уваги й засмучувався через дрібниці.
18. У 1867 році рідне місто Оденсе проголосило Андерсена "почесним громадянином" – церемонія відбулася в тій самій ратуші, де він колись відчував себе чужинцем. Повернення до міста дитинства через п'ятдесят з лишком років після від'їзду стало для письменника надзвичайно емоційним – він плакав перед публікою й говорив про подолання бідності й знедоленості. Сам казкар вважав цей момент живим підтвердженням своєї власної казки про гидке каченя.
19. Ганс Крістіан Андерсен помер 4 серпня 1875 року в Копенгагені у будинку своїх друзів родини Мелхіор від раку печінки у сімдесят років. Останні роки були для нього тяжкими фізично й психологічно – він страждав від болю й самотності, хоча й оточений турботою близьких. Поховали письменника на цвинтарі Асістенс у Копенгагені – тому самому місці, де за кілька кварталів лежить Сорен К'єркегор, – і данська корона забезпечила йому довічну пенсію ще у 1838 році.
20. Щорічна міжнародна премія Ганса Крістіана Андерсена – "Маленький Нобель" дитячої літератури – присуджується з 1956 року й є найпрестижнішою нагородою у сфері літератури для дітей. Премію вручає Міжнародна рада з дитячої книги, а серед лауреатів – Астрід Ліндґрен (1958), Туве Янссон (1966) і Моріс Сендак (1970). День народження казкаря – 2 квітня – офіційно відзначається як Міжнародний день дитячої книги, заснований 1967 року.