ВСЕ ЦІКАВЕ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ : Венесуельська квітка з української землі . Художниця Галина Мазепа

Художниця Галина Мазепа

Ірина Садула, дослідниця,

учителька української мови та літератури

с. Тязів Івано-Франківської області

Українська та венесуельська художниця, ілюстраторка. Донька прем’єр-міністра УНР Ісаака Мазепи – Галина Мазепа створювала цікаві та унікальні сюжети й історії. Працювала із живописом, графікою, керамікою. Отримала Національну премію Венесуели з прикладного мистецтва (1956). 1980 року здобула Золоту медаль ЮНЕСКО як найкраща ілюстраторка дитячих книг. Виставки відбувалися в Італії, Україні, Німеччині, Чехії. Улюблений поет – Олександр Олесь, митець-художник – Святослав Гординський. Про жінку, чиї керамічні та мозаїчні роботи прикрашають і досі будівлі Венесуели, на жаль, майже нічого не знаємо ми, українці.

Галина Мазепа дуже любила мандрувати. Її пам’ять добре зафіксувала білосніжний пісок та прозору воду на карибському острові Аруба, дивовижний підводний світ і кришталеву воду острова Бонайре. Втім, ці заморські розкоші, мабуть, не замінили для мисткині гірських краєвидів рідних серцю закутин. А ще тих митей, коли вона, ще дитиною, вперше побачила з човна могилу Шевченка. Дивовижний світ переплівся у творчості незвичайної авторки, світ, який ми маємо відкрити для себе…

Все починається з дитинства

“Я народилася в Петербурзі 1910 року, коли по небі пролетіла комета Галея, і маю щастя дожити до її другого повернення на обрії. Моя мати, Наталія Миколаївна Сінгалевич, студентка медицини, народила мене, свою нешлюбну дочку, в університетському шпиталі”. Так почала Галина Мазепа книгу своїх спогадів.

Батько, Ісаак Мазепа, був за освітою агрономом, відтак став відомим українським політиком, матір, Наталія Сінгалевич – лікарем-бактеріологом. Коли дівчинці виповнилося 5 років, сім’я переїхала до Дніпра (тоді – Катеринослав), відтак – до Львова і потім – до Праги.

Зі спогадів Галини Мазепи: “Їдучи зі мною на свою працю до Ягорлика, мама заїхала до своєї родини в Кам’янець-Подільський. Мені залишився спогад про ці відвідини. Вишневий сад, повний запаху чорних вишень, глиняна піч у садку. В горщиках киплять вишні на мармеляду на зиму. На сонці між травою – великі пляшки, повні вишень, що у цукрі ферментують на вишнівку…”.

А ще часто дітям привозили біло-рожевий пісок із Дніпра для забавляння. З того мали виростати дитячі замки.

Також Галина Мазепа пригадує ще один безцінний епізод зі свого дитинства. Якось увечері на кухні зібралися служниці з інших помешкань. Маленька Галя зайшла до кімнати й побачила, що всі дівчата чомусь плачуть. Згодом зрозуміла, що одна з них знайшла в бібліотеці заборонений російською владою “Кобзар” Тараса Шевченка. Того вечора вони читали поему “Катерина”, і слова українського поета настільки схвилювали присутніх, що багато хто не міг стримати сліз.

Одного разу, коли маленькій Галі разом з сім’єю доводилося пропливати течію по широкому Дніпру, шукаючи прихистку у страшні буремні роки революції, на березі завиднілась зелена могила з великим хрестом. Це була могила Тараса Шевченка.

“Люди, що зібрались, почали співати “Заповіт”. Я теж знала “Заповіт” і співала разом з усіма. Під вечір пароплав пристав у Києві. На березі між високими деревами заблищали золотом вежі багатьох церков, а потім з’явились і пам’ятники…”. Відтак була довга мандрівка по той бік Збруча. Невдовзі доля закидає сім’ю до Чехословаччини.

Становлення особистості

Настав час гостювання у батька у м. Подєбради (Чехія). Галині виповнилось щойно п’ятнадцять років. Батько вирішує, що нарешті доньці настав час займатися академічними танцями. На той час у місті часто відбувалися різноманітні урочисті бали. Танцювали полонез, вальс, танго, польку, мазурку. Найпопулярнішим на той час танець був фокстрот.

Переїхавши до Праги 1923 року, Галина Мазепа закінчила там середню школу, а згодом здобувала освіту у Державній мистецько-промисловій школі. Відтак вступила на додатковий рік спеціалізації до Академії мистецтв у Празі, де навчалася у професора В. Новака. Водночас відвідувала лекції в Українській студії пластичного мистецтва в Празі.

Після школи дівчина відвідувала лекції відомих професорів. Серед її наставників були: професор Макко, проф. Стаховський та проф. Р. Лісовський. Саме професор Роберт Лісовський навчав юну мисткиню графіки, ілюстрації та створення афіш, а професор Стаховський забезпечував студентів необхідними керамічними матеріалами. Під керівництвом професора Р. Лісовського Галина також опановувала техніку акварельного живопису.
Разом із викладачем вони змішували кольорові порошки, розбавляли їх водою та виготовляли фарби, які називали темперою. Іноді до студії приходив історик мистецтва Дмитро Антонович і читав лекції з історії мистецтва. Галині Мазепі пощастило слухати його надзвичайно цікаві й змістовні виступи, які залишили помітний слід у її мистецькому становленні.

У вільний час, у великих кав’ярнях Праги, замовляючи каву зі збитими вершками, мисткиня постійно з насолодою і з великою зацікавленістю розглядала ілюстровані журнали та газети, які їй приносили. Водночас мріяла про романтичний Париж. Відтак, як згодом пригадувала, навчилася знаходити у тих виданнях щось своє. Інколи запозичала певні ідеї – і виходили наскрізь нові рисунки. Далі роботи приймали в гумористичних чеських журналах, зокрема дитячих. Раділа, що майже щотижня до жіночих журналів просили малюнки для кольорових обкладинок. У кіосках з пресою поступово з’являлися роботи української художниці Галини Мазепи.

То вже пізніше, 1933 роre, відбудеться омріяна подорож до Парижа, де Галина Мазепа познайомиться з видатними українськими митцями – Миколою Кричевським, а також Василем Дядинюком. І саме там, e Парижі, вона зустріне, а відтак і намалює портрет свого чоловіка Володимира Коваля.

Вічні мандрівники
Цікаво, що батько Галини, Ісаак Мазепа, часто вирушав у наукові експедиції та брав участь у різноманітних дослідницьких проєктах. Одного разу він мандрував Закарпаттям, працюючи над дослідженням рослин і трав карпатських полонин, а відтак порівнював їх із рослинністю швейцарських Альп.
Серед тих, хто супроводжував його у цій подорожі була й донька Галина. Родина оселилася неподалік від Хуста– у мальовничому й затишному місці. Там вони купалися в річці, гуляли лісовими стежками, насолоджувалися природою та проводили вечори у дружньому товаристві. Галина згадувала, що майже не розлучалася зі своїм мольбертом і вугликом. Вона старанно замальовувала все, що привертало її увагу: гірські краєвиди, дерева, квіти та людей. Повертаючись додому, родина привезла із собою велику колекцію гербаріїв.
Перед від’їздом батько особливо прагнув побачити Ясіню – відоме гуцульське селище, яке славилося багатим фольклором, самобутніми традиціями та неповторною красою карпатських краєвидів.

Коли родина повернулась із Закарпаття до Праги, батьки вирішили перевести доньку з чеської гімназії до недавно сформованої у Празі – гімназії української.

Галина Мазепа дуже часто подорожувала разом із рідними різними закутками. У своїх спогадах вона згадує одну з мандрівок із батьком до гірського краю на півночі Чехії, відомого зимовими видами спорту. Родина мешкала у невеликому селі й щодня вирушала до мальовничих туристичних місць.
Цікаво, що тоді Галина придбала собі мандрівну палицю, на яку в кіосках прикріплювали пам’ятні значки з тих місцевостей, де їй доводилося побувати.
Особливо захоплюють описи природи у спогадах мисткині. Вона з любов’ю розповідає про гірське сонце, величні ланцюги гір, найвищу вершину краю, великі ватри, що палали вночі, та місяць, який заливав срібним світлом навколишні краєвиди. А ще – молочно-блакитний потік, що стрімко мчав між скелями. То вже потім будуть у житті незабутні подорожі італійським пароплавом навколо Південної Америки, дні побуту в Буенос-Айресі та багато іншого.

Випробування
14 лютого 1945 року у Празі, в сім’ї Галини Мазепи та її чоловіка Володимира Коваля, сталася страшна трагедія. Тривала Друга світова війна, місто зазнавало бомбардувань. Усюди панували паніка й страх. Того дня мама Галини Мазепи мала повернутися додому разом із двома малолітніми дітьми, своїми онуками. Та, на жаль, їм не судилося цього зробити. Батьки безуспішно шукали своїх дітей і матір. Згодом їм повідомили страшну звістку: шукати більше не потрібно, адже всі вони загинули.
Пізніше Галина Мазепа згадувала:
“Несподівано завили сирени. Це був сигнал ворожого нальоту. На кухні згас газ, і раніше, ніж я вибігла назустріч мамі з дітьми, щоб разом поспішити до бомбосховища, почали падати бомби. Будинок навпроти завалився, наче іграшковий. Усе полетіло аж до нашого хідника. Я вибігла надвір, виглядаючи маму з коляскою. Половина будинків на вулиці була зруйнована”.
Сину Володику було було лише три з половиною, а Юркові – півтора роки.

Відтак були довгі блукання-мандри без постійного пристановища: Німеччина, Франція, і, врешті, Венесуела (м. Каракас). То вже пізніше Бог подарував подружжю діточок, спочатку сина Богданчика, а пізніше народився Іванко. 1958 року подружжя мандрувало Північною Америкою.

Лілові кольори творчості

Зрештою, доля привела Галину Мазепи до Венесуели, де вона знайшла свій останній життєвий прихисток. Та навіть далеко від Батьківщини мисткиня не полишала української мрії. Вона прагнула видавати українські казки, створювати до них ілюстрації, малювати картини на українські сюжети, а головне – залишатися українкою. 1948 року почала працювати в рекламній та кінематографічній студії “ARS Publicidad/Bolívar Films” як художниця-ілюстраторка і мультиплікаторка. 25 років працювала як ілюстраторка для журналу «Tricolor», який видавало Міністерство освіти Венесуели.

На фабриці кераміки в Ель-Вайе (Іспанія) декорувала вази, попільниці, тарелі, чайний та кавовий посуд. З’являлися і приватні замовлення, як-от: намалювати на дверях квіти, венесуельські рослини: червону гілку папаї, жовті квіти арагванею, рожево-бузкового апамата чи оранжевого букаре.

1947 року, приїхавши до Венесуели, сімейство почало будувати власний будинок “Русалка”. У 80 років Галина Мазепа береться за написання спогадів.

Одні з перших малярських робіт Галини Мазепи були створені і натхненні саме краєвидами Карпат, Закарпаття і неймовірною красою тамтешніх сіл. Зокрема, мисткиня робила на замовлення зразки на порцеляновий сервіз, де філіжанки всередині були декоровані смереками для президента Карпатської України Августина Волошина. І пригадує також, що значно пізніше, вже проживаючи у Венесуелі, басейн, що був у них у хаті над морем, мав на дні трьох русалок, які були зроблені з мозаїки з дрібних венеціанських скелець.

Серед перших замовлень пані Галина пригадує і обкладинку на вірші Олега Ольжича, поштові листівки народного одягу з різних куточків України, а також весняні листівки і, безперечно, обкладинки для популярного львівського журналу “Нова хата”, на багатьох обкладинках якого “Нова хата” ми можемо побачити чудові роботи авторства Галини Мазепи (1934-1935 рр.).

За словами митця Святослава Гординського, доля творів Галини Мазепи чеського періоду, на жаль, залишається невідомою, адже вони залишилися в Празі і подальший їхній слід загубився. Проте Святослав Гординський згадує роботи мисткині, що були представлені на виставках, зокрема у Львові в 1930-х роках. Він писав:

“Були там яскраві картини з типами дівчат у народних строях і такі модерністичні композиції, як “Гокей”, що своєю формою шокували не тільки публіку, а й відомих критиків. Були там теж і малюнки костюмів і народних танків, повні вибуялої фантазії в зображенні динамічних рухів і кольорів. Ті твори молодої мисткині були окрасою таких репрезентативних виставок українського графічного мистецтва, як у Державній бібліотеці мистецтва в Берліні 1933 року і на виставці в Римі 1938 року”.

Як відомо, Галину Мазепу ще із студентських часів до вивчення студій української народної творчості та міфології спонукав відомий український поет Олег Ольжич, який дуже дбав про українську культуру і був організатором різноманітних культурно-мистецьких проєктів у Празі.

Пам’ять

Навіть у старшому віці Галина Мазепа не полишала любові до мандрів. Разом із родиною вона продовжувала відкривати для себе нові краї та острови. Мисткиня згадувала подорожі на карибські острови: Аруба, Бонайре, Санта-Люсія та Кюрасао. У ці мандрівки вирушали всією сім’єю.

На жаль, в інформаційному просторі й досі збереглося надзвичайно мало відомостей про малярку Галину Мазепу. Її книга під назвою “Спогади” обсягом майже на триста сторінок, що вийшла у діаспорі (Канада, Торонто, 1993) є, мабуть, найціннішим і найдостовірнішим джерелом, що дозволяє пізнати цю видатну українку не лише як мисткиню, але і як людину. В Україні ці спогади Галини Мазепи вперше були надруковані 1996 року в часописі “Пам’ятки України”.
На сторінках цієї книги Галина Мазепа постає перед читачем справжньою – зі своїми радощами й болями, слабкостями, переживаннями та надіями. Значну увагу вона приділяє власним відчуттям і спогадам про ті випробування, які довелося пережити її родині, мандруючи світом і рятуючись від лихоліть війни.
На жаль, за життя малярка не здобула належного визнання. Навіть її ювілейні дати часто залишалися поза увагою широкої громадськості та державних інституцій, про що й сама згадувала. Тож і сьогодні для багатьох українців, як в Україні, так і в діаспорі, вона залишається маловідомою постаттю – недостатньо вивченою, недослідженою та, на жаль, призабутою.

Мистецький альбом-книга Галини Мазепи востаннє був виданий 1982 року у Мюнхені (Німеччина) з передмовою митця Святослава Гординського. Недарма сама згодом напише: “Пізніше протягом усього життя він був ангелом хоронителем мого мистецького поступу”.

“Опинившись кілька років тому в Канаді, я зустрічав роботи нашої землячки – художниці Галини Мазепи – в багатьох українських родинах, чи то в Торонто, чи то в Оттаві. Її своєрідна манера письма одразу звертала на себе увагу: цей стиль не переплутати ні з чиїм. Яскравий, органічно національний, він увібрав досвід світового мистецтва”, – написав Микола Чабан у своїй статті про малярку.
Померла Галина Мазепа у м. Каракас (столиця Венесуели, Південна Америка) 30 червня 1995 року.

Сучасна мисткиня Тетяна Корнієнко здійснила унікальний проєкт під назвою “100 художниць України”. Серед намальованих портретів видатних художниць є і наша художниця Галина Мазепа.

Тетяна Корнієнко: “Я включила Галину Мазепу-Коваль у перші топ-10 українських жінок-художниць, адже її творчість є прикладом поєднання високої професійної майстерності, національної ідентичності та незламності. Її мистецтво зберігало й популяризувало українську культуру навіть за межами Батьківщини, а її внесок у розвиток українського живопису та книжкової ілюстрації є вагомою частиною нашої мистецької спадщини. Вона належить до тих мисткинь, чиє ім’я заслуговує на ширше визнання, тому її присутність у цьому переліку є для мене цілком закономірною”.

І допоки роботи видатної української художниці Галини Мазепи розпорошені по світах: у приватних колекціях і тих закутках, про які нам зовсім нічого невідомо, залишається сподіватися, що ми будемо активніше повертати пам’ять про забуті, чи то призабуті видатні українські постаті. Тих людей, котрі творили історію українського світу далеко за межами рідної закутини, але ніколи не забували, хто вони, і яка земля їх зростила.

За матеріалами книги спогадів Галини Мазепи

Фото: Мистецький альбом Галини Мазепи (Мюнхен, 1982 р.)

Художниця Галина Мазепа