30 цікавих фактів про Туркестан

 

Центральна Азія протягом тисячоліть була перехрестям караванних шляхів, релігій та цивілізацій, що формували неповторний культурний ландшафт регіону. Історична назва цих земель, що охоплювала територію від Каспійського моря до пустель сучасного Китаю, і сьогодні викликає жвавий інтерес істориків та мандрівників.

Ця обширна область слугувала домівкою для десятків народів, кочових імперій та осередків ісламської науки, які залишили по собі архітектурні шедеври світового значення. Політичні кордони цього краю неодноразово перекроювали завойовники — від арабських халіфів до російських імператорів і радянських урядовців. Саме про Туркестан, його історію, культуру та природні особливості піде мова далі. Нижче наведено тридцять фактів, які розкривають менш відомі сторінки цього історичного регіону.

1. Назва «Туркестан» перекладається з перської мови як «країна тюрків» і вперше з’являється в письмових джерелах приблизно в VII-VIII століттях нашої ери, коли арабські географи почали фіксувати цей термін для позначення земель за Амудар’єю. Історичний Туркестан охоплював територію сучасних Узбекистану, Таджикистану, Туркменістану, Киргизстану та частини Казахстану. Регіон традиційно поділяли на Західний, або Російський, Туркестан і Східний, або Китайський, Туркестан.
2. Східний Туркестан, відомий також як Кашгарія, нині відповідає території Синьцзян-Уйгурського автономного району Китаю площею понад 1,6 мільйона квадратних кілометрів. Ця частина Туркестану історично населена переважно уйгурами — тюркомовним народом, чисельність якого в регіоні перевищує 11 мільйонів осіб за офіційними даними китайського перепису 2020 року. Політичний статус цієї частини Туркестану залишається предметом міжнародних дискусій щодо прав місцевого населення.
3. Місто Самарканд, один із найдавніших центрів Західного Туркестану, засноване приблизно в VII столітті до нашої ери й входило до маршруту Великого шовкового шляху, що з’єднував Китай із Середземномор’ям. Завойовник Тамерлан обрав це місто столицею своєї імперії в XIV столітті, звівши тут мавзолей Гур-Емір у 1404 році для власного поховання. Архітектурний ансамбль Реєстан у центрі міста складається з трьох медресе, збудованих між XV та XVII століттями.
4. Бухара, ще одне ключове місто Туркестану, слугувала столицею Бухарського емірату аж до 1920 року, коли радянські війська під командуванням Михайла Фрунзе повалили останнього еміра Саїда Аліма-хана. Мінарет Калян у цьому місті, зведений у 1127 році, сягає висоти 45,6 метра й донині залишається однією з найвищих домодерних споруд регіону. За легендою, Чингісхан наказав пощадити цей мінарет під час завоювання Бухари в 1220 році через його вражаючу висоту.
5. Арабське завоювання Туркестану розпочалося в 705 році під проводом полководця Кутейби ібн Муслима, який протягом наступного десятиліття підкорив основні міста регіону, включно з Бухарою та Самаркандом. Ця кампанія започаткувала масову ісламізацію тюркомовного населення Туркестану, що завершилася переважно протягом наступних двох століть. Арабське завоювання також принесло в регіон арабську писемність, яку місцеві народи використовували аж до 1920-1930-х років.
6. Битва на річці Талас, що відбулася в 751 році між арабським халіфатом Аббасидів і китайською династією Тан, поклала край китайському впливу на Західний Туркестан на понад тисячоліття. За переказами середньовічних хроністів, саме після цієї битви технологія виготовлення паперу потрапила від полонених китайських майстрів до мусульманського світу. Ця подія суттєво вплинула на подальший культурний розвиток усього регіону Туркестану.
7. Монгольське завоювання Туркестану під проводом Чингісхана розпочалося в 1219 році зі знищення міста Отрар, правитель якого наказав стратити монгольських торговців та посланців. Протягом наступних кількох років монгольські війська зруйнували більшість великих міст регіону, зокрема Самарканд і Ургенч, убивши, за оцінками істориків, сотні тисяч мешканців. Ця катастрофа надовго підірвала економічний розвиток Туркестану, хоча згодом регіон відновився під владою нащадків завойовника.
8. Імперія Тимуридів, заснована Тамерланом у другій половині XIV століття зі столицею в Самарканді, перетворила Туркестан на центр наукового та культурного відродження мусульманського світу. Онук Тамерлана Улугбек збудував у Самарканді астрономічну обсерваторію в 1420-х роках, де астрономи склали каталог із понад тисячі зірок, вражаюче точний як на той час. Ця обсерваторія вважається однією з найбільших наукових установ середньовічного Туркестану.
9. Російська імперія розпочала завоювання Західного Туркестану в середині XIX століття, захопивши Ташкент у 1865 році під командуванням генерала Михайла Черняєва. У 1867 році царський уряд утворив Туркестанське генерал-губернаторство зі столицею в Ташкенті, призначивши першим генерал-губернатором Костянтина фон Кауфмана. Ця адміністративна одиниця проіснувала аж до революційних подій 1917 року.
10. Бавовництво стало ключовою галуззю економіки Туркестану за часів російського панування, коли колоніальна адміністрація активно заохочувала вирощування цієї культури для потреб текстильної промисловості метрополії. Площа бавовникових плантацій у регіоні зросла в кілька разів протягом останньої третини XIX століття, витісняючи традиційні продовольчі культури. Ця спеціалізація економіки Туркестану згодом призвела до залежності регіону від імпортного зерна.
11. Повстання 1916 року в Туркестані спалахнуло через указ російського уряду про мобілізацію місцевого чоловічого населення на тилові роботи під час Першої світової війни. Придушення повстання коштувало життя, за різними оцінками істориків, від ста до кількох сотень тисяч осіб, включно з масовою міграцією киргизів і казахів до Китаю. Ця подія залишається однією з найтрагічніших сторінок колоніальної історії Туркестану.
12. Туркестанська Автономна Радянська Соціалістична Республіка, утворена в квітні 1918 року зі столицею в Ташкенті, стала першим радянським державним утворенням на території колишнього Туркестанського генерал-губернаторства. Ця республіка проіснувала до 1924 року, коли більшовицький уряд провів масштабне національно-територіальне розмежування Середньої Азії. Внаслідок цього розмежування історичний Туркестан розділили на окремі союзні республіки за етнічним принципом.
13. Національно-територіальне розмежування Середньої Азії 1924-1925 років остаточно ліквідувало Туркестан як єдину адміністративну одиницю, створивши натомість Узбецьку та Туркменську союзні республіки, а згодом Таджицьку, Киргизьку та Казахську. Комісію з розмежування очолював функціонер Георгій Сафаров, а кордони нерідко проводили без урахування реального етнічного розселення населення. Наслідки цього поділу колишнього Туркестану досі відчутні у прикордонних суперечках між державами регіону.
14. Мавзолей Ходжі Ахмеда Ясаві в місті Туркестан на території сучасного Казахстану звели за наказом Тамерлана в 1389-1405 роках на честь суфійського поета та проповідника XII століття. Споруда заввишки 44 метри вважається одним із найбільших цегляних куполів Середньої Азії й у 2003 році внесена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Саме це місто дало назву цілому історико-географічному регіону Туркестану.
15. Ферганська долина, розташована на території сучасних Узбекистану, Таджикистану та Киргизстану, вважається найгустонаселенішою частиною історичного Туркестану із щільністю населення, що подекуди перевищує 500 осіб на квадратний кілометр. Ця родюча долина, оточена гірськими хребтами, слугувала центром землеробства регіону ще з часів античності. Складна етнічна карта долини після розмежування 1924 року стала джерелом територіальних конфліктів між сусідніми державами.
16. Гора Хан-Тенгрі на Тянь-Шані, що позначає межу історичного Туркестану на сході, сягає висоти 7010 метрів і вважається однією з найкрасивіших вершин світу через характерний мармуровий відтінок породи на заході сонця. Першими вершину підкорили радянські альпіністи в 1936 році під керівництвом Михайла Погребецького. Гірський масив слугує природним кордоном між Киргизстаном, Казахстаном та Китаєм.
17. Аральське море, розташоване на заході історичного Туркестану, за площею скоротилося приблизно на 90 відсотків із 1960 року через масштабне забирання води річок Амудар’ї та Сирдар’ї для зрошення бавовникових полів. Колишнє портове місто Муйнак нині розташоване за десятки кілометрів від сучасної берегової лінії моря. Ця екологічна катастрофа вважається однією з найтяжчих у світовій історії, спричинених людською діяльністю в межах Туркестану.
18. Хівинське ханство, ще одна історична держава Західного Туркестану зі столицею в місті Хіва, існувало з початку XVI століття до встановлення радянської влади в 1920 році. Внутрішнє місто Хіви, відоме як Ічан-Кала, зберегло архітектурний ансамбль XVIII-XIX століть практично в незміненому вигляді та внесене до списку ЮНЕСКО в 1990 році. Мінарет Кальта-Мінор у цьому місті, розпочатий у 1850-х роках, так і залишився недобудованим через смерть правителя-замовника.
19. Кокандське ханство, що охоплювало значну частину Ферганської долини Туркестану, існувало з початку XVIII століття до його остаточного скасування російською владою в 1876 році після придушення повстання. Столиця ханства місто Коканд славилося палацом хана Худояра, збудованим у 1873 році з понад сотнею кімнат. Це ханство останнім із трьох великих держав Туркестану втратило незалежність під натиском Російської імперії.
20. Караванний шлях через Туркестан, відомий як частина Великого шовкового шляху, зв’язував Китай із Персією та Середземномор’ям протягом понад тисячі років, і саме через ці землі проходили каравани з шовком, прянощами та коштовним камінням. Марко Поло в XIII столітті описав у своїх записках міста цього регіону, зокрема Кашгар та Яркенд у Східному Туркестані. Занепад сухопутної торгівлі почався з розвитком морських шляхів у XV-XVI століттях.
21. Місто Ош у Ферганській долині, один із найдавніших населених пунктів Туркестану віком понад 3000 років, розташоване біля підніжжя гори Сулейман-Тоо, яку в 2009 році внесли до списку Світової спадщини ЮНЕСКО як священне місце паломництва. Гора слугувала орієнтиром для караванів на Великому шовковому шляху протягом століть. Сучасний Ош залишається другим за величиною містом Киргизстану.
22. Мовна ситуація в Туркестані відзначається значною різноманітністю, оскільки поряд із тюркськими мовами — узбецькою, казахською, туркменською та киргизькою — у регіоні здавна побутувала таджицька мова іранської групи, особливо в містах Самарканді та Бухарі. Радянська політика національно-мовного будівництва 1920-1930-х років закріпила ці мови за окремими союзними республіками. Багатомовність міського населення історичного Туркестану залишалася нормою протягом століть до цієї реформи.
23. Землетрус 1966 року в Ташкенті, одному з найбільших міст колишнього Туркестанського генерал-губернаторства, зруйнував понад 78 тисяч будинків і залишив без житла близько 300 тисяч мешканців. Відбудова міста тривала кілька років за участю будівельників з усього Радянського Союзу, що суттєво змінило архітектурний вигляд столиці Узбекистану. Цю подію вважають однією з наймасштабніших техногенних катастроф історичного Туркестану XX століття.
24. Суфійський орден Накшбандійя, заснований у XIV столітті ходжею Багауддіном Накшбандом поблизу Бухари, справив величезний вплив на духовне життя всього Туркестану та поширився далеко за межі регіону — до Індії, Туреччини та Північного Кавказу. Мавзолей засновника ордену під Бухарою досі приваблює тисячі прочан щороку. Цей орден вважається одним із найвпливовіших релігійних рухів середньовічного Туркестану.
25. Хлопковий скандал 1980-х років, викритий радянським слідством у справі про масові приписки врожаїв бавовни в Узбецькій РСР, охопив значну частину колишнього Туркестану і призвів до засудження тисяч партійних чиновників республіки. Загальна сума виявлених розкрадань, за оцінками слідства, сягала мільярдів радянських рублів. Ця справа суттєво підірвала довіру до радянської адміністративної системи в регіоні напередодні розпаду СРСР.
26. Гори Паміру на південному сході історичного Туркестану, які місцеве населення здавна називає «дахом світу», включають пік Ісмаїла Самані заввишки 7495 метрів, найвищу вершину на території колишнього Радянського Союзу. Цю вершину вперше підкорили радянські альпіністи в 1933 році, а первісно гору названо на честь Йосипа Сталіна. Памірський тракт, прокладений через ці гори в 1930-х роках, залишається однією з найвищих автомобільних доріг світу.
27. Місто Мерв, розташоване на території сучасного Туркменістану в межах історичного Туркестану, у XII столітті вважалося одним із найбільших міст світу з населенням, за оцінками істориків, до 200 тисяч мешканців. Монгольське військо зруйнувало Мерв у 1221 році, вбивши, за середньовічними хроніками, сотні тисяч жителів упродовж кількох днів. Руїни цього колись процвітаючого центру Туркестану нині внесені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
28. Бавовникова монокультура, нав’язана Туркестану за радянської доби, спричинила масштабне засолення ґрунтів і виснаження водних ресурсів через надмірне зрошення полів протягом десятиліть. Наслідки цієї політики й дотепер відчутні в сільському господарстві країн регіону, зокрема в проблемах із родючістю земель Ферганської долини. Екологічні наслідки бавовникової спеціалізації Туркестану вважають одними з найтриваліших у світовій історії аграрної політики.
29. Зороастризм, одна з найдавніших релігій світу, мав значне поширення на території історичного Туркестану ще до арабського завоювання, про що свідчать археологічні знахідки вогняних храмів поблизу Бухари та Пенджикента. Дослідники датують найдавніші свідчення цього культу в регіоні приблизно серединою I тисячоліття до нашої ери. Елементи зороастрійських традицій частково збереглися в народних звичаях народів Туркестану навіть після масової ісламізації.
30. Сучасні держави, що утворилися на території колишнього Туркестану після розпаду Радянського Союзу в 1991 році, — Узбекистан, Туркменістан, Таджикистан і Киргизстан, а також частково Казахстан — продовжують підтримувати регіональне об’єднання через Організацію економічного співробітництва. Спільна історична спадщина Туркестану залишається важливим чинником культурної ідентичності мільйонів людей регіону. Питання водних ресурсів річок Амудар’ї та Сирдар’ї й досі лишається головним предметом міждержавних перемовин спадкоємців історичного Туркестану.

Історичний Туркестан демонструє, як географічний регіон може пережити десятки завоювань, релігійних трансформацій та адміністративних перекроювань, зберігаючи водночас глибоку культурну спадкоємність. Архітектурні пам’ятки Самарканда, Бухари та Хіви й сьогодні свідчать про епоху, коли ці міста визначали розвиток науки та мистецтва цілого регіону. Радянське національне розмежування остаточно стерло Туркестан із політичної карти світу, проте не змогло знищити спільну історичну пам’ять народів, що населяють ці землі. Подальші дослідження археологів та істориків, імовірно, ще відкриють нові деталі про минуле цього перехрестя цивілізацій Центральної Азії.