20 цікавих фактів про вулкан Сент-Хеленс

 

Сент-Хеленс у штаті Вашингтон став широко відомим після виверження 18 травня 1980 року, яке зруйнувало його вершину й докорінно змінило навколишній ландшафт. Цей діючий вулкан Каскадних гір допоміг ученим краще зрозуміти небезпеку гігантських зсувів і вибухів, спрямованих убік, а не вгору.

Пропонуємо познайомитися з 20 цікавими фактами про вулкан Сент-Хеленс – його походження, найвідоміше виверження та зміни, які тривають після катастрофи.

1. Вулкан Сент-Хеленс розташований на північному заході США, у штаті Вашингтон, а не поблизу однойменної столиці країни. Він належить до Каскадного хребта, де також височіють вулкани Рейнір, Худ і Шаста.
2. Сент-Хеленс належить до стратовулканів – вулканів, складених із численних шарів лави, попелу та інших вивержених матеріалів. До катастрофи 1980 року він мав майже симетричний конус, який часто порівнювали з японською Фудзі.
3. Вулканічна активність Сент-Хеленс пов’язана із зануренням океанічної плити Хуан-де-Фука під Північноамериканську плиту. Вода та інші леткі речовини, які надходять углиб разом із плитою, сприяють плавленню порід і утворенню магми.
4. Історія формування Сент-Хеленс налічує приблизно 40 000 років. Водночас значна частина конуса, що існував до 1980 року, сформувалася лише протягом останніх приблизно 2 200 років.
5. Назву Сент-Хеленс вулкан отримав у 1792 році від британського мореплавця Джорджа Ванкувера. Він назвав гору на честь дипломата Аллейна Фіцгерберта, який мав титул барона Сент-Хеленс.
6. 27 березня 1980 року на Сент-Хеленс стався паровий вибух, що позначив початок нової фази вивержень. Перед цим поблизу вулкана почастішали землетруси, які свідчили про рух магми.
7. Перед головним виверженням північний схил Сент-Хеленс помітно випнувся назовні. Упродовж останніх тижнів перед катастрофою окремі його ділянки зміщувалися приблизно на 1,5 м за добу під тиском магми, яка накопичувалася всередині.
8. Катастрофічне виверження Сент-Хеленс почалося 18 травня 1980 року о 08.32 за місцевим часом. Безпосереднім поштовхом до обвалення нестійкого північного схилу став землетрус магнітудою 5,1.
9. Обвал північного схилу Сент-Хеленс утворив найбільший зсув, зафіксований в історичний час. Об’єм зрушеного матеріалу становив приблизно 2,5 км³, а уламки заповнили частину прилеглої долини.
10. Найруйнівніший вибух Сент-Хеленс був спрямований переважно вбік. Коли зсув зняв тиск із перегрітих порід і магми, потік гарячого газу, попелу та уламків знищив або сильно пошкодив ліси на площі близько 600 км².
11. Після виверження висота Сент-Хеленс зменшилася приблизно з 2 950 до 2 549 м. Замість вершини утворився великий кратер, відкритий на північ, а вулкан став приблизно на 400 м нижчим.
12. Стовп попелу над Сент-Хеленс 18 травня піднявся приблизно на 24 км над рівнем моря. Дрібні частинки досягли стратосфери, де повітряні течії могли переносити їх на великі відстані.
13. Попіл від головного виверження Сент-Хеленс випав щонайменше в 11 штатах США. У деяких містах на схід від вулкана вдень стало темно, а попіл ускладнював рух транспорту й роботу техніки.
14. Унаслідок катастрофи 18 травня 1980 року загинули 57 людей. Більшість жертв перебувала за межами зони найсуворіших обмежень доступу, оскільки масштаб спрямованого вибуху перевищив очікування.
15. Зсув зі Сент-Хеленс увірвався в озеро Спіріт і спричинив величезну хвилю, яка піднялася на навколишні схили. Вода змила до озера повалені дерева, утворивши плавуче скупчення стовбурів, частина якого зберігається десятиліттями.
16. Виверження Сент-Хеленс спричинило лахари – потужні потоки води, попелу, каміння та бруду. Вони пройшли річковими долинами, зокрема долиною річки Тутл, руйнуючи мости й дороги далеко від кратера.
17. Серед загиблих під час виверження був 30-річний вулканолог Девід Джонстон, який працював на спостережному посту приблизно за 10 км від вершини. На його честь назвали хребет Джонстон-Ридж і розташовану там обсерваторію для відвідувачів.
18. Після травневої катастрофи активність Сент-Хеленс не припинилася. У 1980–1986 роках у кратері зростав лавовий купол – накопичення густої лави, а новий період утворення купола тривав у 2004–2008 роках.
19. У кратері Сент-Хеленс після виверження сформувався новий льодовик, відомий як Кратерний. Його утворенню сприяли затінення високими стінками кратера, рясні снігопади та снігові лавини, а під час активності 2004–2008 років новий лавовий купол розділив лід на 2 основні гілки.
20. У 1982 році навколо Сент-Хеленс створили Національний вулканічний монумент площею приблизно 445 км². Значну частину території залишили для природного відновлення, щоб досліджувати, як рослини й тварини повертаються на ділянки, змінені виверженням.

Сент-Хеленс показав, що небезпека вулкана не обмежується лавою та попелом над вершиною. Зсуви, бічні вибухи й грязьові потоки здатні змінювати території на значній відстані від кратера. Спостереження за вулканом і відновленням навколишньої природи допомагають краще оцінювати ризики та розуміти, як екосистеми реагують на масштабні порушення.