Індонезійська мова об’єднує жителів архіпелагу, де розмовляють сотнями різних мов. Вона стала державною не тому, що була рідною для більшості населення, а завдяки ролі спільної мови спілкування між громадами. Пропонуємо познайомитися з 15 цікавими фактами про індонезійську мову – від її історії до особливостей, які помічають уже на перших уроках.
- Індонезійська мова сформувалася на основі малайської. Протягом століть малайську використовували для торгівлі та спілкування між народами островів Південно-Східної Азії, тому вона мала переваги як майбутня загальнонаціональна мова.
- Важливою датою в історії індонезійської мови стало 28 жовтня 1928 року. Учасники молодіжного конгресу в Батавії, нинішній Джакарті, проголосили «Клятву молоді», у якій визнали індонезійську мовою національної єдності ще до здобуття незалежності.
- Державний статус індонезійської мови закріплено в статті 36 Конституції Індонезії, ухваленої 18 серпня 1945 року. Сьогодні її використовують у державному управлінні, освіті, загальнонаціональних медіа та законодавстві.
- Індонезійська співіснує з понад 700 мовами країни, серед яких яванська, сунданська та балійська. Для багатьох жителів вона є другою мовою, тоді як удома або в місцевій громаді вони користуються іншою.
- Назва «Bahasa Indonesia» буквально означає «індонезійська мова». Слово «bahasa» саме по собі означає «мова», тому називати індонезійську просто «бахаса» неточно.
- Індонезійська мова використовує латинську абетку з 26 літер. Деякі літери читаються незвично для тих, хто знає англійську, наприклад «c» передає звук, близький до українського «ч», а «j» – до «дж».
- Правописна реформа 1972 року змінила написання багатьох індонезійських слів. Зокрема, сполучення «dj» замінили на «j», а «tj» – на «c», тому колишнє написання назви столиці «Djakarta» поступилося формі «Jakarta».
- В індонезійській мові немає граматичного роду. Займенник «dia» може означати і «він», і «вона», а стать людини за потреби уточнюють додатковими словами або розуміють із контексту.
- Індонезійські дієслова не змінюються за особами й часами, як українські. Час дії передають контекстом, обставинами або службовими словами, наприклад «sudah» означає «вже», а «akan» указує на майбутню дію.
- Множину в індонезійській мові можна передати повторенням слова, наприклад «buku» означає «книга», а «buku-buku» – «книги». Проте таке повторення не обов’язкове, якщо кількість зрозуміла з контексту, тому «3 книги» буде «3 buku».
- Індонезійська розрізняє 2 значення українського займенника «ми». Форма «kita» включає співрозмовника, а «kami» означає групу, до якої співрозмовник не належить.
- Означення в індонезійській мові часто стоїть після іменника. Наприклад, «rumah besar» означає «великий будинок», хоча дослівний порядок слів відповідає українському «будинок великий».
- Префікси й суфікси відіграють важливу роль в індонезійському словотворенні. Від «ajar», пов’язаного з навчанням, утворюються «belajar» – «вчитися», «mengajar» – «викладати» та «pelajar» – «учень».
- Індонезійська лексика зберігає сліди давніх культурних контактів і колоніального минулого. Слово «raja», тобто «король», походить із санскриту, «kitab», тобто «книга», – з арабської, а «kantor», тобто «офіс», – із нідерландської.
- Повсякденна індонезійська помітно відрізняється від формальної мови підручників і документів. Наприклад, замість стандартного заперечення «tidak» у неформальному спілкуванні часто вживають «nggak», хоча розмовні форми залежать від регіону та середовища.
Історія індонезійської мови показує, як спільна мова може підтримувати зв’язок між громадами, не усуваючи їхнього мовного різноманіття. Відсутність граматичного роду та дієслівних закінчень за особами полегшує початок навчання, але словотворення й розмовні різновиди потребують уваги. Знайомство з індонезійською допомагає краще розуміти не лише повсякденне спілкування, а й історію та культуру країни.
Немає коментарів:
Дописати коментар